Каварня чи кав'ярня: історія львівського слова

У Львові кажуть «каварня». В інших містах України частіше чути «кав'ярня». За різницею між цими двома словами стоїть понад сто років історії Галичини, мови і самої кави: слово, яке свідомо створили на заміну запозиченню, яке перемогло, зникло за радянських часів і тепер поволі повертається.

Звідки взялося слово «каварня»

Слово «каварня» з'явилося в українській мові найімовірніше в останні десятиліття XIX століття. Виникло воно в Галичині, звідти поширилося на всю мовну територію України і в першій половині XX століття увійшло до літературної мови та словників.

Слово, створене спеціально

На перший погляд «каварня» стоїть в одному ряду з українськими назвами приміщень за призначенням: перукарня, броварня, книгарня, антикварня (так колись називали букіністичну крамницю), молочарня, пивоварня, лікарня, зброярня, свинарня.

Та якщо придивитися, видно відхилення від звичної моделі. Зазвичай назва приміщення походить від назви людини за фахом, до якої додається суфікс -н-: книгар дає книгарню, перукар дає перукарню. Слова «кавар» жодне тогочасне писемне джерело не фіксує. Власника каварні називали описово, «властителем каварні», а офіціанта німецьким словом «кельнер».

Отже, «каварню» утворили напряму від слова «кава». Тому є підстави вважати, що це було так зване «коване» слово, створене свідомо, щоб витіснити з ужитку запозичення.

Які слова мала замінити «каварня»

Приблизно в середині XIX століття до українського вжитку прийшли два чужі слова.

Перше, польське «кав'ярня», від kawiarnia. У польській воно мало два значення: заклад, де можна купити вареної кави, і двірське службове приміщення при панському маєтку, де готували каву. Вперше його задокументовано 1778 року. Споріднене польське kawiarz означало водночас і власника кав'ярні, і слугу в ній, і просто любителя кави.

Друге, російське «кофейня»: заклад, де подають каву, різні напої та закуски. Його зафіксовано 1814 року.

Наприкінці XIX століття прагнення замінити чужі слова власними для галицьких українців важило чимало. Був і ще один чинник. «Кав'ярня» звучала надто схоже на «кав'яр», тобто ікру осетрових риб. Це слово походить від перського chāviyār, «ікра», і через турецьку потрапило спершу до західноєвропейських, а згодом і до слов'янських мов. З кавою воно не мало нічого спільного, крім випадкового збігу звучання, але асоціація була небажана.

Як «каварня» перемогла

На зламі століть обидва слова деякий час жили поруч. Іван Франко, наприклад, уживав і «каварню», і «кав'ярню». Проте вже з 1890-х років перевага була за українським словом. Андрій Чайковський послідовно і принципово писав «каварня» починаючи з 1894 року. А в перші десятиліття XX століття українське слово практично цілком витіснило чужомовне.

Що «каварню» вживали в усіх стилях мови і на всьому українському мовному просторі, свідчать три типи джерел. Художня література: слово є у Володимира Винниченка в оповіданні «На той бік» 1924 року і в Петра Карманського в «Українській богемі». Преса: львівське «Діло» 1917 року і «Новий час» 1923 року. І словники, а саме фіксація у словниках показує, що слово стало нормою. «Каварню» подають «Український стилістичний словник» Івана Огієнка (Львів, 1924), «Німецько-український словник» (Краків, 1941) та італійсько-український словник Євгена Онацького (Рим, 1941).

Ціла родина слів

Словник Онацького вартий окремої уваги. Наскільки відомо, це єдиний словник, де зафіксовано не лише саму «каварню», а й похідні від неї, що виникли, ймовірно, у 1920–1930-х роках: «каварник» (власник каварні), «каварниця» (власниця) і «каварняник» (завсідник). Польське «кав'ярня» Онацький теж подав, але з відсиланням до «каварні» як основного слова. А похідні від польського, «кав'ярка» і «кав'ярник», трактував вужче: як служницю в каварні і продавця в каварні.

Тобто нова українська родина слів розвела по різних словах те, що в польській трималося купи в одному. Там kawiarz міг означати і власника, і слугу, і любителя кави. В українській для кожного з цих понять з'явилося своє слово.

Як слово зникло

Традицію перервала радянська влада, яка не терпіла ні каварняних звичаїв, ні тим більше українського прагнення до самобутності рідної мови. На Великій Україні це сталося на початку 1920-х, у Галичині після Другої світової війни. Через це ні саму «каварню», ні її похідні досі не фіксує жоден словник.

Заклади, схожі на ті, що колись звалися каварнями, почали знову відкривати лише на початку 1960-х. Офіційно їх називали «кафе», значно рідше «кав'ярнями».

Каварня на еміграції

Поза Україною слово жило без перерви. Емма Андієвська 1983 року видала в Мюнхені книжку, яка так і називається, «Каварня». Слово трапляється у споминах Анатоля Курдидика, в оповіданнях Богдана Нижанківського, у розвідці Юрія Тиса про львівську богему «Пів чорної» (так у Львові замовляли каву) і в тексті Зенона Тарнавського «Дорога на Високий Замок».

Повернення слова

З початком XXI століття «каварня» повертається. Її послідовно вживають Юрій Винничук у книжці «Таємниці львівської кави» (2001), Іван Лучук у тексті «Каварня „Монополь“», Ігор Бондар-Терещенко, І. Іов, а також редакція й автори журналу «Ї», де трапляються і похідні «каварняний» та «каварник». Часом, як у журналі «Карпати» чи в українській Вікіпедії, «каварню» подають у дужках як пояснення до слова «кав'ярня».

І все ж через силу мовної інерції, а головне через те, що слово досі не закріплене у словниках і не нормоване, більшість мовців поки що каже «кав'ярня».

Якими були львівські каварні

Віденський тип

Перші каварні у Львові відкрилися 1829 року. Від цукерень вони відрізнялися насамперед тим, що зачинялися значно пізніше, а деякі працювали майже цілодобово. У меню, крім кави, чаю, десертних вин, лікерів і кондитерських виробів, були різноманітні закуски і міцніші напої: коньяк, горілка. За устроєм це були радше своєрідні клуби.

Каварня обов'язково мала щонайменше дві зали, одна з яких правила за читальню. Там можна було переглянути свіжу пресу різними мовами, а подекуди й почитати енциклопедії та довідники. Історик Й. Маєн відносив такі заклади до «віденського типу».

Відвідувачами й обслугою тут були майже виключно чоловіки. Приходили зазвичай після обіду в ресторані, вели розмови на ділові, політичні, літературні й мистецькі теми, грали в карти, шахи і більярд. Цікаво, що в тогочасній Польщі таких закладів майже не було: там «цукерня» і «кав'ярня» практично не розрізнялися.

Каварня як громадська інституція

На початку XX століття каварні ще менше скидалися на заклади громадського харчування і ще більше на клуби. Історик і публіцист Ф. Яворський 1910 року влучно це описав:

«Сьогодні каварня стала своєрідною інституцією практично громадською, нейтральним місцем для людських зібрань і дискусій, а інколи навіть великим торговищем, де вирішуються настільки різні справи, наскільки різним може бути життя».

У ті роки до каварень приходили проводити час цілими родинами. Охоче збиралася тут і богема, тож за столиками народжувалися ідеї нових літературних творів, а іноді й самі твори, визрівали сюжети картин, творилася музика.

Варшавський тип

Після Першої світової війни, зі зміною державної належності Львова, сюди почали активно приходити польські звичаї. З'явилися каварні, які Маєн назвав «варшавським типом». Вони менше скидалися на клуби і більше нагадували французькі кафе-шантани. Майже кожна мала свій оркестр і ввечері влаштовувала танці, більшість працювала вночі, обставлені вони були розкішно. Серед відвідувачів з'явилося багато закоханих пар, а також жінок легкої поведінки.

Попри все, каварні лишалися осередками міського богемного життя. Про це свідчить історія українського мистецького угруповання 1930-х років «Дванадцятка». Один з його учасників, Анатоль Курдидик, згадував, що суботні зустрічі в «Народній гостинниці» були суто літературними вечорами, а неофіційно молодь у домовлений вечір сходилася з дівчатами, нареченими й молодими дружинами в котрійсь із кращих львівських каварень. Тамтешні кельнери, за його словами, добре знали, від кого «дерти форсу», а кого терпіти з однією кавою чи ще тістечком до неї.

Що означає «каварня» сьогодні

У сучасній мові «каварня» за значенням відповідає складному слову «кафе-бар». Проте в ньому чути відтінок статусності. Це природно, адже слово досі сприймається як трохи архаїчне і несе в собі спомин про каварні минулого.

Фортуна Нова: від фабрики до каварні на Арсенальській

У XIX–XX століттях Львів був знаний цукернями та каварнями не менше, ніж пам'ятками архітектури. З 1922 до 1939 року тут працювала фабрика шоколадних цукерок і помадок «Фортуна Нова». Її засновниця, Климентина Авдикович-Глинська з родини Січинських, була діловою, енергійною жінкою і патріоткою національної справи. Наша каварня продовжує її традиції.

З 2005 до 2020 року на вулиці Краківській, 9 працювала цукернича каварня «Фреска». Вона містилася в партері середньовічної кам'яниці, а її окрасою був відреставрований власниками живопис XVIII–XIX століть у стилі рококо і ампір. Наприкінці XVIII століття кам'яниця належала українському маляреві Стефанові Вишинському, який і надав їй вигляду, що зберігся донині: бароковий фасад він доповнив пілястрами з коринфськими капітелями, віконними обрамуваннями з акротеріями та сандриками, гірляндами і карнизом на модульйонах із жіночими голівками. Виноградні ґрона на базах пілястр нагадували про ресторан «Під трьома муринами», що працював у партері. Згодом кам'яницю перетворили на готель «Вікторія» для вибагливої публіки, стіни і стелі якого вкрили рококовим розписом. Його автором міг бути сам Вишинський.

Цукернича каварня «Арсенальська» міститься на вулиці Арсенальській, 7, у кам'яниці, що дійшла до нас у перебудованому вигляді. Її фасад витриманий у стилі австрійського класицизму, типовому для Львова XIX століття: профільований карниз на модульйонах, фриз із «воловими очками» і «сухариками», вікна з профільованим обрамуванням, замковими каменями у вигляді акантового листя та лучковими сандриками. Партер, де розміщена каварня, оздоблений дощатим рустом, а приміщення перекриті склепінням Кляйна, характерним для другої половини XIX століття.

Тут ми відновлюємо призабуті смаки й звичаї галицьких кондитерів. Цукерки робимо вручну за рецептурами минулого століття і глазуруємо справжнім шоколадом.

Каварня «Арсенальська»
Львів, вул. Арсенальська, 7
+380 67 314 48 11
Меню каварні · Наші цукерки

Часті запитання

Як правильно: каварня чи кав'ярня?

Уживаються обидва слова. «Каварня» це питомо українське слово, створене в Галичині наприкінці XIX століття і зафіксоване у словниках першої половини XX століття. «Кав'ярня» походить від польського kawiarnia. У сучасних словниках норму поки не закріплено, тому поширеніше «кав'ярня».

Коли у Львові відкрилися перші каварні?

Перші каварні у Львові працювали з 1829 року.

Чим каварня відрізнялася від цукерні?

Каварні працювали значно довше, деякі майже цілодобово. Крім кави і солодощів, тут подавали закуски і міцні напої, а одна із зал обов'язково була читальнею зі свіжою пресою. За устроєм каварні нагадували клуби.

Що таке каварня віденського типу?

Так історик Й. Маєн називав львівські каварні XIX століття. Вони мали щонайменше дві зали, одна з яких була читальнею. Чоловіки приходили сюди після обіду поговорити про справи й політику, зіграти в карти, шахи чи більярд.

Джерела

• Андієвська Е. Каварня. Мюнхен, 1983
• Бондар-Терещенко І. Лопань
• Винниченко В. На той бік (1924)
• Винничук Ю. Таємниці львівської кави. Львів, 2001
• Дрогомирецька Х. Як нема кави, нема забави // Карпати, 2005, №3
• Етимологічний словник української мови. Київ, 1985, т. 2
• Карманський П. Українська богема. Львів, 1996
• Курдидик А. Богдан з іншого боку // Терем, 1971, ч. 4
• Лексика поетичних творів І. Франка. Львів, 1990
• Лучук І. Каварня «Монополь» // Львівська газета, 2006, №129
• Маєн Й. Розмови про львівські каварні (переклад І. Шабана)
• Нижанківський Б. Вирішальні зустрічі: оповідання. Київ; Нью-Йорк, 1995
• Огієнко І. Український стилістичний словник. Львів, 1924
• Онацький Є. Vocabolario ucraino italiano. Рим, 1941
• Тарнавський З. Дорога на Високий Замок // «Дванадцятка». Львів, 2006
• Тис Ю. «Пів чорної» (До історії української богеми у Львові) // Терем, 1984, ч. 9
• Чайковський А. Спомини з-перед десяти літ. Львів, 2002
• Яворскі Ф. У диму каварень
• Słownik języka polskiego / pod red. J. Karłowicza, A. Kryńskiego, W. Niedźwiedzkiego. Warszawa, 1902